Не треба хвалитися добрими ділами
"Вернись до дому свого і розкажи, що вчинив тобі Бог." - Так сказав Ісус Христос до оздоровленого біснуватого, який просив Спасителя супроводжувати Його. Син Божий не хоче назвати це оздоровлення Своїм. Добро, що учинив Він цій нещасній людині, не називає Він Своїм, а називає, що те добро створила сила Божа: "… розкажи, що вчинив тобі Бог."
Христос Спаситель, тут на землі, хотів бути зразком для людей. Син Божий в образі смиренного Сина чоловічого хотів дати нам приклад, як ми повинні чинити добро.
Чи годиться нам вихваляти себе за виконання доброго діла і з гордою самонадійністю приписувати собі початок і успішне завершення свого вчинку, а також відкрито жадати нагороди й слави за нього? Чи подобає така хвальба немічній нашій природі?
Ми все маємо від Бога, все навкруги Його. Ми, немічні люди, існуємо по Його благості, по Його милосердю, і наші сили, наші здібності і все інше - це Його дари. Ми маємо тільки те, що дав нам Бог, чинимо все настільки, наскільки сил і здібностей одержали від Бога. Але й те добро, яке ми чинимо відповідно до даних нам сил, чи воно наше? Ні! Ми самі по собі без Божої помочі не можемо й подумати про добро, а якщо подумаємо, то ми не всилі самі провести його в дію. Навколо нас тисячі прикладів угодних Богу діл, тисячі разів потребують люди нашої допомоги в біді, в нуждах і в скорботах. Ну, а як ми дивимося на всі ті потреби людські? Mайже дивимося, як у пустиню, де немає доброї землі, в яку хотіли б кинути зернятко користі, добродійства. Неохоче відгукуємося, коли ненароком почуємо необхідність доброго діла, зрозуміємо його поклик.
Правдиве християнське добро є те, про яке з совістю перед людьми можна сказати, що воно вчинене на славу Божу. А чи таке добро завжди чинить людина? Дуже рідко, а то й зовсім не в силі вчинити його, - "Бо то Бог викликає у нас і хотіння, і діяння за доброю волею своєю"(Фил. 2.13). Вже в самому чистому, щиросердечному задумі, в самих початках доброго діла закрадається зло, - воно, як черва в квітах, зароджується в них самих, і разом з ними, - і нищить їх. Дуже часто так буває з нами. З'являється в серці людини угодна Богу якась думка, і в першу хвилину людина одного бажає - щиросердечно здійснити, вчинити це святе діло. Але проходить якийсь час і щиросердечність слабне, людину опановують лінощі, появляються інші важливі діла, заняття, потреби, - і вона цей добрий задум відкладає на другий раз. А цей другий раз такий, що рідко приходить. І ось, пройшов час, добрий задум прохолов, або зовсім замовк, як давня згадка, яка належить до минулого, а не до теперішнього.
Після цього судім себе самі, - чи ми повинні вихвалятися тим чи іншим? Ні! "Коли треба хвалитися, - говорить Св. ап. Павло,- то я своєю неміччю буду хвалитись." (2Кор. 11:30)
Дорогі брати і сестри, якщо зможете вчинити яке-небудь добро, - не розголошуйте про це, не шукайте хвали від людей, а мовчіть і тільки прославляйте Бога в своїй душі. Робімо добро не для слави людської, а для прослави Божої.
Отже, дорогі в Христі, творімо всяке добре діло ради самого добра, безкорисно і нелицемірно, перед лицем Всевидющого Бога, і від Нього Одного будемо ждати нагороди. Амінь.
о. Ігор Креховецький
парафія Св. Покрови, м. Рочестер, шт. Нью-Йорк
|